О не кажи…

О не кажи…

 

О не кажи: “Прощай”! Нехай це слово

Впаде до ніг прозорою росою.

І стане вмить краплиною малою,

Виблискуючи ніжно-пурпурово.

 

Скажи: “Вернусь”. І буду я чекати,

В ясних зірок прохаючи поради.

Поміж рядків шукаючи відради,

Тобі листи наважуся писати.

 

Моя любов хай буде талісманом.

Ти попри час і відстань сподівайся.

І неодмінно в храм наш повертайся,

Згасивши сум, розвіявши тумани.

 

Знай: моє серце за тобою скрізь іде.

Бо я люблю тебе. Люблю, люблю тебе!

Моя кохана ……..

 

Стечак Богдан   

РДАК, група М-32