* * *

                           БОГДАН  БЛЕНДЮК

                                                                             студент групи   В- 31

 

   *    *    *

У горах шепочуться зорі,

Виграє в цимбали листопад,

Я вірю у щасливу долю,

Яку напророчив мені зорепад.

Там падали зорі у воду,

Не бачив такого я зроду.

Щасливий я тим, що живу,

Навчаюся, мрію, пишу,

Що рідний гуцульський мій край

Для мене завжди – наче рай.

О, краю, мій краю,

Тебе я кохаю,

Тобою живу.

О, краю, мій краю,

Лелечий мій краю,

Краса твоя вічна,

Я добре це знаю.

Коли я поїду далеко,

Не сумуй за мною, лелеко,

Я думкою лину в Карпати,

І все постараюсь згадати:

Дзвінкі водоспади, зелені смереки

І вас, мої рідні і вірні лелеки.

Щасливий я тим, що живу,

Надіюся, мрію, кохаю,

Що рідний гуцульський мій край

Для мене завжди – наче рай.

 

  *      *     *

 

                             Памяті Тараса Процюка

 

Чому цей світ такий жорстокий?

Навіщо нам ота війна?

Страждають діти, гинуть люди,

А скільки знищено майна!

Навіщо нам ота війна?

Та вірю я все те минеться,

І буде мир на цій землі,

І заживуть щасливо люди:

Старі, дорослі і малі.

А НА ТОМУ ПОЛІ

                                           МАРТА  ГАЄВСЬКА

                                                                  студентка групи Т-41

 

А НА ТОМУ ПОЛІ

Бачиш, на тій стороні –

Мати тих, хто зліг на війні.

Бачиш, на тому краю – горби

Та пустині, що були гаєм…

А на тому полі – маки та тополі.

Маки із крові людської росли,

Тополі із сліз проростали.

У тому степу бились відважні сини

І ріки вогню тіла їх змивали…

А матері їх чекали, хоч серця їх мовчали,

Ту злую правду вони не підпускали…

Лиш Україна – мати серця їх приймала,

Своїх синів до грудей пригортала,

Злягло їх немало, мільярди людей…

В чорні шати війна їх згортала,

А Україна – мати, хрести їм давала…

Бачиш…А на тому полі…

           *     *    *

Поклала серце на вівтар,

І чемно голову схилила…
Я віддаю Тобі весь дар,

Щоб тільки душа не тужила.

 

Свій шлях для себе вже проклала…

Для Бога серце я віддала.

Ту істину довго шукала,

Аж доки в храм я не прийшла…

 

Тепер я знаю куди я йду.

Тепер я знаю, що людині треба…

Коли заглиблюєшся у біду,

Я знаю точно, звернись до неба!

Сонечко

Сонечко

 

Моє ти сонечко білосніжне

 Таке лагідне і ніжне,

 Я тебе дуже сильно кохаю

 І без тебе життя не уявляю!

 Коли чую тебе, серце швидше б’ється

 І лиш до тебе воно рветься,

 В мене таке відчуття

 Що лиш для тебе моє життя!

 Подих зупиняється

 А серце виривається,

 Ти знай коханнячко моє

 Кохатиму я лиш тебе!

Хочу підійти до тебе, обійняти

І ніжно-ніжно поцілувати,

 Ти перша людина котру я кохаю

 Без тебе спокою не знаю!

 Тобі я серце своє віддаю

 Завдяки тобі справжнє кохання я маю,

Тебе дуже сильно кохаю

 Пробач якщо іноді ображаю!

Бо я тебе кохаю…

 

Стечак Богдан   

РДАК, група М-32

А МОЯ ДУША

                                        РОКСОЛАНА ЦАПЧУК

                                                                  студентка  групи Т-41

 А МОЯ ДУША

Я бачу в снах тебе щоночі.

Та ти не йдеш….мене душа болить…

І я не можу більше вже на світі

Знов обіймати безнадії мить…

Погасли зорі вже на видноколі

І з новим ранком на душі світає…

Я не кохаю більше так нікого

І моє серце навіть не страждає…

Все пройшло…Нічого вже не треба,

Для часу двері не закрила…

Віє холодом суму від тебе…

А моя душа…

 

   *   *   *

Небо блакитне, замріяні зорі,

Синє повітря  і спів солов’я,

Від Сяну до Дону лани неозорі…

Все це вона – Батьківщина моя!

Пісня натхнення у кожному слові,

Ніжно вливається в душу мою…

Маки червоні у чистому полі…

Й сині волошки…Я так їх люблю!

О не кажи…

О не кажи…

 

О не кажи: “Прощай”! Нехай це слово

Впаде до ніг прозорою росою.

І стане вмить краплиною малою,

Виблискуючи ніжно-пурпурово.

 

Скажи: “Вернусь”. І буду я чекати,

В ясних зірок прохаючи поради.

Поміж рядків шукаючи відради,

Тобі листи наважуся писати.

 

Моя любов хай буде талісманом.

Ти попри час і відстань сподівайся.

І неодмінно в храм наш повертайся,

Згасивши сум, розвіявши тумани.

 

Знай: моє серце за тобою скрізь іде.

Бо я люблю тебе. Люблю, люблю тебе!

Моя кохана ……..

 

Стечак Богдан   

РДАК, група М-32

Більше статей...