БОГДАН БЛЕНДЮК
студент групи В- 31
* * *
У горах шепочуться зорі,
Виграє в цимбали листопад,
Я вірю у щасливу долю,
Яку напророчив мені зорепад.
Там падали зорі у воду,
Не бачив такого я зроду.
Щасливий я тим, що живу,
Навчаюся, мрію, пишу,
Що рідний гуцульський мій край
Для мене завжди – наче рай.
О, краю, мій краю,
Тебе я кохаю,
Тобою живу.
О, краю, мій краю,
Лелечий мій краю,
Краса твоя вічна,
Я добре це знаю.
Коли я поїду далеко,
Не сумуй за мною, лелеко,
Я думкою лину в Карпати,
І все постараюсь згадати:
Дзвінкі водоспади, зелені смереки
І вас, мої рідні і вірні лелеки.
Щасливий я тим, що живу,
Надіюся, мрію, кохаю,
Що рідний гуцульський мій край
Для мене завжди – наче рай.
* * *
Пам’яті Тараса Процюка
Чому цей світ такий жорстокий?
Навіщо нам ота війна?
Страждають діти, гинуть люди,
А скільки знищено майна!
Навіщо нам ота війна?
Та вірю я все те минеться,
І буде мир на цій землі,
І заживуть щасливо люди:
Старі, дорослі і малі.
МАРТА ГАЄВСЬКА
студентка групи Т-41
А НА ТОМУ ПОЛІ
Бачиш, на тій стороні –
Мати тих, хто зліг на війні.
Бачиш, на тому краю – горби
Та пустині, що були гаєм…
А на тому полі – маки та тополі.
Маки із крові людської росли,
Тополі із сліз проростали.
У тому степу бились відважні сини
І ріки вогню тіла їх змивали…
А матері їх чекали, хоч серця їх мовчали,
Ту злую правду вони не підпускали…
Лиш Україна – мати серця їх приймала,
Своїх синів до грудей пригортала,
Злягло їх немало, мільярди людей…
В чорні шати війна їх згортала,
А Україна – мати, хрести їм давала…
Бачиш…А на тому полі…
* * *
Поклала серце на вівтар,
І чемно голову схилила…
Я віддаю Тобі весь дар,
Щоб тільки душа не тужила.
Свій шлях для себе вже проклала…
Для Бога серце я віддала.
Ту істину довго шукала,
Аж доки в храм я не прийшла…
Тепер я знаю куди я йду.
Тепер я знаю, що людині треба…
Коли заглиблюєшся у біду,
Я знаю точно, звернись до неба!
Сонечко
Моє ти сонечко білосніжне
Таке лагідне і ніжне,
Я тебе дуже сильно кохаю
І без тебе життя не уявляю!
Коли чую тебе, серце швидше б’ється
І лиш до тебе воно рветься,
В мене таке відчуття
Що лиш для тебе моє життя!
Подих зупиняється
А серце виривається,
Ти знай коханнячко моє
Кохатиму я лиш тебе!
Хочу підійти до тебе, обійняти
І ніжно-ніжно поцілувати,
Ти перша людина котру я кохаю
Без тебе спокою не знаю!
Тобі я серце своє віддаю
Завдяки тобі справжнє кохання я маю,
Тебе дуже сильно кохаю
Пробач якщо іноді ображаю!
Бо я тебе кохаю…
Стечак Богдан
РДАК, група М-32
РОКСОЛАНА ЦАПЧУК
студентка групи Т-41
А МОЯ ДУША
Я бачу в снах тебе щоночі.
Та ти не йдеш….мене душа болить…
І я не можу більше вже на світі
Знов обіймати безнадії мить…
Погасли зорі вже на видноколі
І з новим ранком на душі світає…
Я не кохаю більше так нікого
І моє серце навіть не страждає…
Все пройшло…Нічого вже не треба,
Для часу двері не закрила…
Віє холодом суму від тебе…
А моя душа…
* * *
Небо блакитне, замріяні зорі,
Синє повітря і спів солов’я,
Від Сяну до Дону лани неозорі…
Все це вона – Батьківщина моя!
Пісня натхнення у кожному слові,
Ніжно вливається в душу мою…
Маки червоні у чистому полі…
Й сині волошки…Я так їх люблю!
О не кажи…
О не кажи: “Прощай”! Нехай це слово
Впаде до ніг прозорою росою.
І стане вмить краплиною малою,
Виблискуючи ніжно-пурпурово.
Скажи: “Вернусь”. І буду я чекати,
В ясних зірок прохаючи поради.
Поміж рядків шукаючи відради,
Тобі листи наважуся писати.
Моя любов хай буде талісманом.
Ти попри час і відстань сподівайся.
І неодмінно в храм наш повертайся,
Згасивши сум, розвіявши тумани.
Знай: моє серце за тобою скрізь іде.
Бо я люблю тебе. Люблю, люблю тебе!
Моя кохана ……..
Стечак Богдан
РДАК, група М-32
