Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене

ТЕМА: Дистанційне навчання. Просте ускладнене речення

Дистанційне навчання. Просте ускладнене речення 1 рік 4 днів тому #3858

  • l.prutuka
  • l.prutuka аватар
  • АВТОНОМНО
  • Дописи: 441
Тема .Просте ускладнене речення

Питання, що виносяться на розгляд
1. Однорідні члени речення.
2. Речення зі звертанням.
3. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами.

Матеріали для самостійного вивчення
Ускладнене просте речення – синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення.
До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також внесення – звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, словами-реченнями, вигуками.
Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації, засобом увиразнення всього висловлювання.
Однорідними називаються члени речення, що виконують однакову синтаксичну функцію і характеризують спільний для них член речення. Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення, наприклад: Президент в інтерв’ю з журналістами прокоментував останні політичні події у країні та спростував повідомлення деяких ЗМІ щодо кадрових змін в органах державної влади; Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», КЗпП України, іншими законами та нормативними актами України; Спеціальні економічні зони забезпечують високі темпи промислового виробництва, впровадження новітніх технологій, динамічний розвиток соціальної сфери.
При використанні однорідних членів речення треба враховувати їх значеннєву співвіднесеність. Однорідними членами речення не можуть бути слова, які виражають родові та видові поняття, як у реченні: На другому поверсі універсаму можна придбати найрізноманітніші парфумерні вироби, освітлювальні прилади, господарські товари, іграшки, засоби для догляду за шкірою, шампунь, зубну пасту тощо. Поняття парфумерні вироби включає поняття шампунь, зубна паста, засоби догляду за шкірою, тому об’єднання їх в один ряд є неправильним. Тобто однорідні члени речення мають позначати однорідність, а не простий перелік.
Як однорідні члени речення не можуть використовуватися слова, які виражають перехресні або різнопланові поняття, як-от: Наш інститут і його професорсько-викладацький склад досягли значних успіхів у роботі (Викладацький склад є частиною інституту); Бібліотека поповнилася 2 новими працівниками, комп’ютером, численними довідниками, енциклопедіями, підручниками (Люди стоять в одному ряду з предметами).
Необхідно враховувати не лише логічні зв’язки однорідних членів, а й їхню лексико-граматичну сполучуваність з іншими словами у реченні. Порушення лексичної сполучуваності однорідних членів знаходимо у такому реченні: У разі проведення адміністративного огляду у зв’язку зі скоєнням адміністративного правопорушення про це складається протокол або запис до протоколу про порушення. Помилка полягає у тому, що один із однорідних членів речення (протокол) може сполучатися із словом складається, тоді як запис не складається, а вноситься до протоколу. Отже, правильним буде таке речення: У разі проведення адміністративного огляду у зв’язку зі скоєнням адміністративного правопорушення щодо цього складається протокол або вноситься запис до протоколу про порушення.
Однорідні члени речення можуть уживатися з узагальнюючими словами. Значення узагальнюючих слів має включати значення всіх слів, що є однорідними членами речення: Хімічній чистці не підлягають такі вироби: хутряні речі кустарної вичинки, старі речі, пошкоджені міллю, килими кустарного виробництва та ін. Порушується ця вимога у такому реченні: Нова аптека пропонує широкий вибір лікарських засобів, як-от: пігулки, настоянки, бальзами, мазі, гелі, грілки, гірчичники, медичні довідники тощо.
Однорідні члени речення вживаються у тій само формі, що й узагальнююче слово, наприклад: Трудова угода повинна містити такі реквізити: дату і місце складання, зміст угоди, юридичні адреси сторін, печатку підприємства. Узагальнююче слово реквізити стоїть у знахідному відмінку, таку ж форму мають й усі однорідні члени речення.
Наведемо основні правила вживання прийменників та сполучників при однорідних членах речення.
1. Однакові прийменники можуть повторюватися або не повторюватися перед кожним однорідним членом речення, наприклад: Конфлікт розглядатиметься у примирній комісії або у трудовому арбітражі; За рік до закінчення навчання замовники подають вузу – виконавцю державного замовлення інформацію про перелік місць працевлаштування та про умови, які будуть створені випускникам; Венецію Гете назвав мрією, що зіткана з води, землі і повітря (В. Врублевська); У разі продажу товару за зразками, каталогами, поштою гарантійні строки обчислюються з дня доставки товару; Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
2. Прийменники не упускаються:
а) якщо однорідні члени речення вимагають різних прийменників: Закон «Про рекламу» містить спеціальні правила для реклами на транспорті та в кінотеатрах; Ця стаття передбачає покарання за порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях; Існує ряд робіт, передусім з підвищеною небезпекою: в електроустановках, на висоті, в колодязях, де правилами передбачене обов’язкове призначення відповідальних за безпечне виконання робіт;
б) при однорідних членах речення, пов’язаних повторюваними (і —і, ні — ні, то — то, або — або, чи — чи) або парними (не тільки —але й, не стільки — скільки, як — так і) сполучниками: Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій, ще кращий паперу (Т. Шевченко); Для Віті це вже було не новина, а я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на поодинокі автомобілі, яких ще зроду не бачив (Б. Антоненко-Давидович); У Законі «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» простежується орієнтація не тільки на соціальну функцію трудового права, а й на функцію виробничу; Складалося враження, що плете він свої кошики не стільки для ярмарку, скільки для власної втіхи (О. Гончар); Не так від роботи, як від глухого внутрішнього хвилювання, дівчина почувала себе до краю стомленою

(В. Підмогильний);
в) при однорідних членах речення, значно поширених залежними словами: Моральна шкода може проявлятися у приниженні честі, гідності або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, порушенням права власності тощо; Директор розповів про роботу всіх, без винятку, підрозділів підприємства у третьому кварталі цього року і про перспективи розвитку на наступний рік.
3. Частини парних сполучників (не тільки... але (а) й, не лише... а й, не стільки... скільки) повинні стояти безпосередньо перед однорідними членами речення, наприклад: Людину можна образити не тільки словом, але й дією. Ми маємо претензії не стільки до працівників цеху, скільки до його керівництва. Це правило порушується у таких реченнях: Директор не лише піклується про виробництво, а й про людей, що працюють на підприємстві. Директор піклується не лише про виробництво, а й виявляє увагу до людей, що працюють на підприємстві. Однорідними членами у першому реченні є додатки виробництво і людей, у другому — присудки піклується, виявляє увагу, отже частини сполучника мають стояти безпосередньо перед цими словами: Директор піклується не лише про виробництво, а й про людей, що працюють на підприємстві. Директор не лише піклується про виробництво, а й виявляє увагу до людей, що працюють на підприємстві.
Відокремлені означення
Якщо означення стоїть безпосередньо перед означуваним іменником (або перед сполученням прикметника з іменником) і не має обставинного відтінку, то воно не відокремлюється: Омиті росами квітки розтулюють повіки
(В. Сосюра).
Не відокремлюється одиничне непоширене означення, яке стоїть безпосередньо після означуваного іменника, якщо воно не має обставинного відтінку: На київських вулицях шумних каштани давно одцвіли (М. Рильський).
В інших випадках узгоджене означення звичайно відокремлюється, зокрема якщо воно:
а) стосується особового займенника я, ти, він, вона, воно, ви, вони або зворотного себе: Гордий і волелюбний, він нагадував сокола (А. Шиян); іноді займенник може бути пропущений: Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь

(Є. Гуцало);
б) поширене й стоїть після означуваного слова: Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі (Л. Костенко); таким відокремленим поширеним означенням може бути й вказівне слово з підрядним означальним реченням: І дівчина несамохіть материні слова згадувала, ті, що вона ще малою чула (Б. Грінченко);
в) від означуваного слова відділене іншими членами речення: Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна (М. Стельмах);
г) має обставинний відтінок (до нього, крім питання який?, можна поставити ще питання чому? за якої умови? незважаючи на що?, і стоїть воно переважно на початку речення): Стривожені світлом, звірятка заворушилися, збилися в одну купку (О. Донченко). У червонім намисті, зав'язана великою хусткою, Марта була б дуже гарною молодицею (І. Нечуй-Левицький).
Два або більше непоширених означень після означуваного слова обов'язково відокремлюються лише тоді, коли перед означуваним словом уже є узгоджене означення: Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі (Леся Українки)
Проте не відокремлюються означення, якщо вони за змістом невіддільні від слів, яких стосуються: Думка невідступна, пекуча, ятрівна заволоділа всім її єством (А. Шиян). Без цих означень висловлювання втратило б свій основний зміст.
Від означення треба відрізняти виражений дієприкметником або прикметником присудок, який ніколи не відокремлюється: А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар).
На письмі відокремлені означення звичайно виділяються з обох боків комами. Але якщо автор хоче надати їм особливого значення, то вони виділяються тире: Мій стан був подібний до сну — тяжкого, болючого, тим більш болючого, що без мрій (І. Франко). У неї в хаті завелось багато всяких вузликів – великих і малих – раз у раз щось сушилося на вікнах
(М. Коцюбинський). Згори мені було видно все село – велике, незграбно розкидане між яругами та спадистими косогорами (Григорій Тютюнник).
Відокремлюватися (як інтонаційно, так і пунктуаційно) може й такий різновид означення, як прикладка. В одних випадках відокремлені прикладки мають тільки атрибутивне значення, в інших до нього приєднуються різні обставинні відтінки, що пов’язано з лексичним обсягом відокремлюваної конструкції, а також місцем її щодо означуваного (пояснюваного) слова, його морфологічною природою. Відокремлюватися можуть і препозитивні, і постпозитивні прикладки, як поширені, так і непоширені, що виражені іменником чи субстантивовано або словосполученням. Основне (атрибутивне) значення відокремленої прикладки нерідко ускладнюється додатковим обставинним значенням.
Найчастіше відокремлюються:
1) поширені прикладки, що стоять після власної назви: Ярина, Дмитрова мати, звеліла йому сидіти дома; Сергійко, Василів хлопчик, трохи старшенький од неї; поширені прикладки, що стоять після означуваного слова: Він Пушкіна, вигнанця і співця, Приймав колись;
2) пре- і постпозитивні прикладки, що відносяться до особового займенника: На ослінчику вона, матуся, сидить; Він бо, той Роман, не такий уже поганий;
3) прикладки – власні назви при загальній назві: Потім устав із свого місця найстарший у зборі, Захар Беркут;
4) прикладки – загальні назви при власній назві: А на Катерину, на дитя своє єдине, тільки поглядає;
5) прикладки, які приєднуються до означуваного слова (іменника) за допомогою сполучників або, чи, тобто, цебто, як: Вальдшнеп, або лісовий кулик, – благородна птиця темно-рудуватого кольору, з довгим дзьобом і довгими ногами.
Розгорнуті прикладки зі сполучником як відокремлюються не завжди: якщо перед прикладкою стоїть сполучник як і він не має відтінку причинності, то кома перед ним не ставиться і прикладка з пояснювальними словами не відокремлюється: Мова як особлива система знаків; Предикат як центральна синтаксема речення.
Відокремлені обставини
Відокремлені обставини – це виділені за допомогою інтонації і пунктуації члени речення, що виступають у функції різних обставин. Морфологічно відокремлені обставини виражаються: а) дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами, тобто дієприслівниками разом з пояснювальними словами; б) прийменниково-відмінковими формами іменників; в) прислівниками.
Найпоширенішим різновидом відокремлених обставин є дієприслівниковий зворот.
Дієприслівниковий зворот – напівпредикативна відокремлена конструкція, що складається з опорного дієприслівника і залежних від нього компонентів.
Напівпредикативні звороти – синтаксичні сполуки дієприслівників, дієприкметників, прикметників та ін. форм із залежними від них словами

в структурі ускладненого простого речення, які виражають додаткові повідомлення й набувають за допомогою відокремлення синтаксичної автономності й комунікативної значущості. У формально-синтаксичному плані дієприслівниковий зворот підпорядковується підметово-присудковій основі простого речення або присудкові. Він стоїть у позиції обставини, відтворюючи формальні і семантичні особливості цього другорядного члена речення.
Відокремлюватися можуть також обставини, виражені дієприслівниками без пояснювальних слів. Найчастіше це буває, якщо:
1) дієприслівник у реченні стоїть перед дієсловом: Над висотою ракети хотіли сягнути неба і, знесилившись, гнулися і вмирали, розсипаючись холодним сяйвом;
2) у реченні є два або кілька дієприслівників, що залежать від одного дієслова: Щохвилі творим ми нове життя, йдучи, співаючи і мислячи.


Якщо одиничний дієприслівник стоїть після дієслова і має значення обставини способу дії, він не відокремлюється, оскільки рівнозначний звичайному прислівнику: Співають ідучи дівчата; Гуркіт канонади ревів не перестаючи.
Нерідко відокремлюються обставини, виражені іменниками в непрямих відмінках з прийменниками, які можуть бути як непоширені, виражені одним іменником з прийменником, так і поширені пояснювальними словами. Обставини, виражені іменниками в непрямих відмінках з прийменниками, відокремлюються тоді, коли їх треба виділити серед інших членів речення, надавши їм більшого семантичного навантаження. В усному мовленні відокремлення здійснюється за допомогою пауз та підсилення логічного наголосу, а на письмі – комами.
Обставини, виражені іменником, можуть стояти на початку, в середині і
в кінці речення. Завжди відокремлюються обставини зі значенням допустовості, виражені іменником із прийменником незважаючи на, наперекір, усупереч: Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці; Сікач, незважаючи на свою чималу вагу і короткі ноги, дуже прудко бігає. Нерідко також відокремлюються обставини: 1) місця, виражені іменником з прийменником, що уточнюють значення попереднього обставинного слова: Там, за горами, давно вже день і сяє сонце; Край шляху,
в долині, догоряє вогнище;
2) часу, виражені іменником з прийменником, що також уточнюють значення попередньої обставини: Це було літом, саме в жнива;
3) причини, виражені іменниками з прийменниками завдяки, за, внаслідок, згідно з: Завдяки масовості, кольоровій кінематографії судилося зіграти незрівнянну роль в задоволенні складних естетичних потреб.
Відокремлення додатків
Відокремлені додатки – це виділені інтонаційно (а на письмі за допомогою пунктуації) відмінкові форми іменників з прийменниками чи прислівниковими сполученнями (крім, опріч, за винятком, замість, на відміну від, включаючи), які мають значення включення, винятку, заміни. Відокремлення додатків пов’язане з їх семантичним навантаженням, мірою близькості до головної частини речення, обсягом конструкції, бажанням мовця зосередити увагу на їх ролі в реченні, стилістичним завданням. Зазвичай, відокремлені додатки не виражають об'єктних значень, не пов'язані змістом з дією як предмет, на який вона переходить або який є її результатом тощо, у зв'язку з чим віднесення їх до додатків і позначення терміном «відокремлені додатки» вельми умовне. Слід зауважити, що деякі вчені взагалі не виділяють відокремлених додатків. Принаймні підстава для їх виокремлення суто зовнішня – зв'язок прийменникового керування і можливість поставити до них відмінкове запитання.
Порівняно з означеннями й обставинами, додатки відокремлюються дуже рідко, їх відокремлення значною мірою залежить від функції самих прийменників. Здебільшого додатки відокремлюються за допомогою таких прийменників та прийменникових сполучень:
1) крім, окрім, за винятком (слова, відокремлені цими прийменниками, означають осіб або предмети, які вилучаються з низки інших однорідних предметів або осіб): За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив; Опріч Гафійки, було ще два наймити;
2) замість (додатки з цим прийменником означають осіб чи предмети, які можуть заміщатися): На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок; Замість сіней, Пилип зробив сяку-таку примостку;
3) особливо (додатки з цим прийменниковим словом уточнюють попередній додаток): Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна. Якщо прийменник замість вживається у значенні за, то додаток із ним не відокремлюється.

Уточнювальні члени речення
Уточнювальний член речення конкретизує зміст однойменного попереднього члена, звужуючи або обмежуючи його значення чи даючи йому іншу назву.
Уточнювальні члени речення відповідають не просто на питання коли? де? що? і т. д., а на питання а коли саме? а де саме? а як сам є? а який саме? а що саме? і под. Вимовляються вони з видільною, уточнювальною інтонацією і на письмі відокремлюються з обох боків комами, рідше – тире.
Найчастіше уточнюються обставини місця й часу, рідше – обставина способу дії, означення, додаток, підмет, присудок.
Треба мати на увазі, що іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією, відокремлюються або не відокремлюються комами.
Порівняємо, наприклад, два речення Десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім і Далеко за річкою блиснуло щось. У першому реченні смуга лісу бачиться як щось далеке, тобто вислів за темною смугою лісу виступає як синонімічний до обставини далеко. У другому – річка мислиться як близький предмет, а дія відбувається далеко за нею. Якби останнє речення записати так: Далеко, за річкою, блиснуло щось, тоді б річка сприймалася як далекий предмет і, отже, вислів за річкою означав би те саме, що й далеко.
Ніколи не буває уточнення до прислівника десь, наприклад: Десь за річкою гув болотяний бугай. Прислівник десь вказує на невизначеність місця, тому й уточнення при ньому не може бути.

Вставні і вставлені компоненти
Вставні і вставлені компоненти здебільшого диференціюють
за ознакою модальності. Вставні слова, словосполучення, речення є одним
із найпоширеніших засобів вираження суб’єктивної модальності. Вставлені конструкції репрезентують об’єктивну модальність.
Вставні компоненти (слова, словосполучення, речення) – мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки й виражають різні модальні значення (можливості, сумніву та ін.).
Вставні компоненти виражають суб’єктивну модальність. Класифікації вставних одиниць ґрунтуються на їх семантиці та оцінці повідомлюваного, що міститься в них. Залежно від цього виділяють такі групи вставних компонентів:
1) вставні слова, словосполучення й речення, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного (так звана гіпотетична та констатуюча модальність, що передається словами типу мабуть, певно, може, видно, здається, очевидно, безумовно, безперечно, дійсно, справді, природно, певна річ, правду кажучи і т. ін.), напр.: Промова, здається, удалась йому;
2) вставні одиниці, що передають зв’язок думок, послідовність їх викладу чи логічне завершення цього викладу (таким чином, словом, до речі, по-перше, головне, нарешті, навпаки, зокрема, однак, в усякому разі та ін.), напр.: Власне, Бронька нічого такого й не намагався згадати;
3) вставні слова, словосполучення й речення на позначення джерела повідомлення (за словами..., на думку..., по моєму, за повідомленням..., кажуть, за висловом... тощо), напр.: Як сказано було вже на початку цієї достовірної історії, отець Кирило Іванович, або Кирило Матерборзький, як говорилося у Києві, запросив Грицька Пісченки до себе на неділю у гостину;
4) вставні компоненти, що виражають емоційний стан мовця, його почуття (на лихо, на горе, на жаль, на біду, на радість, як на гріх, на диво та ін.), напр.: На щастя, моя подальша доля склалася не так, як багато того прагнули;
5) вставні слова, словосполучення і речення на позначення характеру висловлення, способу передачі думки, типу її оформлення (так би мовити, іншими словами, власне кажучи, сказати по правді, правду кажучи);
6) вставні слова, словосполучення і речення, що передають звернення до співбесідника й вживаються з метою привернення уваги читача (слухача) (даруйте, вибачте, пам’ятаєте, відчуваєте, бачиш, чуєш і т. ін.).
Вставлені компоненти (слова, словосполучення, речення) – мовні одиниці, що передають додаткові, побіжні повідомлення, перериваючи основне висловлення за допомогою інтонації вставленості.
Вставні слова, словосполучення повністю марковані суб’єктивною модальністю, вставлені ж одиниці корелюють з об’єктивною модальністю, вони постають носіями додаткових об’єктивних смислів, репрезентують окрему пропозицію, напр.: От Іванко підповз під самий будяк, так що й голови вже не видко (будяк ще молодий, то не дуже колеться); Невже й справді йде покоління отаких сухарів безчуттєвих, раціоналістів беземоційних? (Чув десь Лобода й про таке).


Звертання – це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді – предмет, до якого звернена мова. На письмі звертання обов’язково виділяється з обох боків комами. На початку речення, залежно від інтонації, звертання може виділятися також знаком оклику – тоді наступне слово пишеться з великої літери.

Виконати вправу:


Вправа 3. Перепишіть речення, розставте пропущені розділові знаки. Визначте, чим ускладнено речення.
1. Знесилений з важкою головою лежу в холі на канапі безтямно ввіп’явши зір у білу стелю. 2. Протягом VII – VIII ст. у процесі подальшої економічної культурної і мовної консолідації відбулося переростання окремих етнічно-політичних спільнот «союзів племен» у племінні князівства своєрідні зародкові держави. 3. Уже на початку Х ст. Київська Русь стала нестійкою конфедерацією «племінних княжінь» демонструючи за словами М. Брайчевського драматичне переплетення доцентрових і відцентрових тенденцій. 4. Як бачимо в останніх двох концепціях окрім використання різних визначальних критеріїв у приблизно однакових хронологічних рамках початку етногенезу українців різною проте видається його суть.5. Попри значний переселенський відтік українського населення на схід початок ХХ ст. відзначався його динамічним збільшенням і в межах національної території.
Адміністратор заборонив доступ на запис.
Час відкриття сторінки: 0.121 секунд
Protected by R Antispam