Тема. Григір Тютюнник. Життя та творчість. Новела "Три зозулі з поклоном"
(1931 — 1980)
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, "апробація" їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.
Перша зустріч письменника з читачем (за підписом "Григорий Тютюнник-Ташанский") — оповідання "В сутінки" (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5).
Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в редакції газети "Літературна Україна", публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: "Дивак", "Рожевий морок", "Кленовий пагін", "Сито, сито...". Молодіжні журнали "Дніпро" та "Зміна" вміщують новели "Місячної ночі", "Зав'язь", "На згарищі", "У сутінки", "Чудасія", "Смерть кавалера".
Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника "Вир", рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.
1966p. вийшла перша його книжка "Зав'язь" (вид-во "Молодь"). "Зав'язь" була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.
Журнал "Дружба народов" відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.
У 1968р. "Литературная газета" оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання "Деревій". Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість "Облога" та кілька оповідань.
У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській ("Вітчизна", "Дніпро", "Ранок") та всесоюзній ("Дружба народов", "Сельская молодежь", "Студенческий меридиан") нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал "Сельская молодежь" у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю "Золоте перо" — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки "Батьківські пороги", "Крайнебо" (Київ, 1972, 1975), "Отчие пороги" (Москва, 1975), "Коріння" (Київ, 1978).
Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві "Молодь" вийшла збірка оповідань та кіноповістей "Калина червона"; він перекладав і твори М. Горького ("Серце Данко"), І. Соколова-Микитова ("Рік у лісі") та ін.
На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві "Веселка". Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей "Дванадцять місяців" (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань "Ласочка" (1970), казок "Степова казка" (1973), які по-новому розкрили талант письменника.
За книги "Климко" (1976) і "Вогник далеко в степу" (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.
В останні місяці життя письменник працював над повістю "Житіє Артема Безвіконного".
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.
1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

“Три зозулі з поклоном” аналіз (паспорт) твору
Твір має присвяту “Любові всевишній присвячується”
Автор – Григір Тютюнник
Рік написання: 1976.
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: Складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Ідея: Возвеличення любові як найвищої духовної цінності, яка піднімає людину над буденністю, очищає її душу.
Провідні мотиви твору “Три зозулі з поклоном” – «Сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».
Головні герої:
студент – є оповідачем у творі. Про самостійність та відповідальність студента свідить його заувага про новий дешевий костюм.
його мати Софія,
чоловік Софії – Михайло. Характер Михайла найглибшерозкривається в його останньому листі. (“ставний такий, смуглий, очі так і печуть чорнющі”)
поштар дядько Левко. (“худющий, гостро підняте вгору плече”.
Марфа – нещасна жінка, яка все життя кохала Михайла, відчувала день коли від нього приходили листи. Але заміжня була за Карпом. “Волосся сяяло проти сонця золотом, тепер не сяє…”
чоловік Марфи – Карпо. (“товстопикий був, товстоногий, рудий”)
Сюжет “Три зозулі з поклоном”
• Софія розповідає своєму синові історію кохання, пов’язану з його батьком.
• Марфа Яркова кохає набагато старшого від себе Михайла, в якого є своя сім’я.
• Страждання Марфи посилюються тим, що живе з чоловіком, якого не любить.
• Михайла заслано до Сибіру, щомісяця він пише листи своїй дружині Софії.
• Прихід листів душею відчуває Марфа і щоразу чекає листоношу, який потай дозволяє пригорнути їх до грудей.
• Софія знає про цю любов , проте не сердиться, а навпаки, розуміє і співчуває.
Три долі –Марфи, Михайла та Софії – пов’язані тугою і стражданням та освячені любов’ю «всевишньою».
Замаскована проблема репресій у радянські часи стає помітною з скупих відомостей про Сибір.
Композиція твору “Три зозулі з поклоном”
Композиційною особливістю твору є обрамлення. Також у композиціє твору є такі особливості: наявність діалогів, розповідь від першої особи, листа як форми оповіді.
Також твір має елемент притчевості (прихований висновок – любов, послана вищою силою, не осуджується)
експозиція – студент повертається з міста в новому костюмі. Його проводжає поглядом Марфа Яркова
зав’язка – мати розповідає, що Марфа любила його батька Михайлай завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи;
кульмінація – в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа, не даючи йому спокою, і просить дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму»
Розв’язка — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе».
Образи та символи “Три зозулі з поклоном”
Центральним образом твору є любов.
Образи:
людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар;
природи: зозуля (образ зозулі уособлює у творі самотність); сосна (уособлює рідну домівку; плинність часу, спогад про батька)
предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Три зозулі – любовний трикутник, три долі.
Символи:
«Три зозулі з поклоном» – символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити;
сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому);
піджак (символ радянської бідності);
Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
“Три зозулі з поклоном” художні засоби
Автор використовує різні художні засоби, щоб передати портрет героїв, їх почуття. Це і епітети, і порівняння, і геперболи, і метафори, і інверсія.
“Три зозулі з поклоном” історія написання
Новела «Три зозулі з поклоном» чи не найглибше з усіх творів віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світобачення. Підсвідомо до її написання він прямував усе своє життя. А поштовхом стала незначна подія: у 1976 р. до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, який виконував народні пісні. Особливо вразила письменника «Летіла зозуля через мою хату…», де йшлося про нещасливе кохання та вічне, непереборне ніким і нічим страждання людини. Ще не стихли звуки бандури, як Григір схопився з місця й побіг у свою кімнату. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Безперечно, в її основі автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого. Навіть ім’я не змінено, хоча про самі репресії в новелі не йдеться: в 70-х рр. ці події замовчувалися, були забороненою темою. А образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора.
Критика “Три зозулі з поклоном”
У новелі письменникові вдалося втілити в художньому творі безкінечну глибину справжнього кохання й обережне ставлення людей один до одного.
Цікаві факти
При житті письменника твір так і не було опубліковано.
Новела записана на старий магнітофон Григором Тютюнником. Запис робив Володимир Білоус.
Назва новели символізує любовний трикутник — три долі головних героїв.
Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого
Джерело: dovidka.biz.ua/tri-zozuli-z-poklonom-analiz
Завдання:
1. Записати в зошит біографію Григора Тютюнника.
2. Прочитати новелу «Три зозулі з поклоном».
3. Записати паспорт новели