Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене

ТЕМА: Дистанційне навчання. Дмитро Павличко. Життєвий і творчий шлях

Дистанційне навчання. Дмитро Павличко. Життєвий і творчий шлях 8 місяцыв 3 тижнів тому #4511

  • l.prutuka
  • l.prutuka аватар
  • АВТОНОМНО
  • Дописи: 441
Тема. Дмитро Павличко (нар. 1929). Життя і творчість
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Дмитро Павличко - лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977), перекладач, публіцист, автор ґрунтовних літературно-критичних досліджень, статей.
Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в селі Яблунів, продовжував навчання в Коломийській гімназії. У 1948 році вступив на філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Із 1953 року навчається в аспірантурі, досліджує сонети І. Франка. Завершуючи навчання в університеті, Д. Павличко видає свою першу збірку "Любов і ненависть", в самій назві якої ніби наперед було визначено ідейне, громадське і моральне спрямування всієї його творчості. 1954 року він став членом Спілки письменників СРСР. Поет належить до того творчого покоління, яке почало вживатися у літературний процес на початку 50-х років і на повен голос свого обдарування заговорило в наступні десятиліття.
У збірках "Моя земля" (1955) й "Чорна нитка" чітко вимальовуються риси власного поетичного мислення. Це - конфліктність ліричного сюжету, де думка й почуття рухаються доланням суперечностей.
У політичній, громадській темі Д. Павличко вже від початку почувався вільно і впевнено, виражаючи власні переконання та настрої з відвертою пристрастю. Експресивність думки, енергійність вірша, глибина ліричного переживання - основні риси його поезії на її ранніх і пізніших етапах. У збірці "Правда кличе" (1957) гостро виявилися антикультівські мотиви, протиміщанський пафос, однак книга зазнала вольової розправи й була вилучена з читацького й літературного обігу.
У 1957-1959 рр. він завідував відділом поезії журналу "Жовтень". У творчому доробку першого десятиліття книги "Бистрина" (1959), "Днина" (1960), "На чатах" (1961), "Пальмова віть" та "Жест Нерона" (1962), "Пелюстки і леза" (1964). Вони показали, що для митця не існує тем вичерпаних, завершених. Кожна подія, що хоч раз привернула до себе увагу поета, лишається в його душі надовго, набуваючи в наступних творах більшої художньої повноти, ясності поетичного вираження. У 1971-1978 рр. Д. Павличко редагує журнал "Всесвіт". У його творах 60-70 років, що склали збірки "Гранослов", "Сонети подільської осені", "Таємниця твого обличчя", "Вогнище", поетична ідея розвивається у природній напрузі, нерідко у психологічних зіткненнях, контрастах, зіставленнях ("Суть", "Родина", "Зрілість", "Любов", "Осінь"). Митець опоетизовує тут особистість як начало всіх начал, показує у її "звичайності" духовне безмежжя ("Космос").
Філософічність лірики Д. Павличка пов'язана із проблематикою творів. Його хвилюють вічні теми добра і зла, любові і ненависті, життя і смерті, праці, творчості, щастя. Із властивою йому "жагою пізнання" життя, людини, природи Д. Павличко постійно у пошуках істини, відповідей на питання, від яких думка його не знає спочинку:
Я прислухаюсь.
Осінь і весна,
А там зима - три паралельні ноти,
Над ними - літа золота струна ...
Скажи, душе, чого тремтять висоти,
І звідки йде життя моє, і хто ти?
Однією з улюблених поетичних форм Д. Павличка є сонет ("Львівські сонети", "Білі сонети", "Київські сонети", "Сонети подільської осені"). Сонетна творчість Д. Павличка надзвичайно різноманітна тематично: є тут і громадянська, і пейзажна лірика, значне місце належить інтимній ліриці. "Білі сонети" - незнане явище в українській поезії. Світова практика сонета має небагато прикладів такої форми - сонети без рими (М. Мур, Пабло Неруда). Павличкові "Білі сонети" доводять, що "талант може собі дозволити певні зриви правил". Саме з "білими сонетами" можна пов'язувати досить важливі зміни в поетичній манері Д. Павличка: збагачення образності за рахунок емоційної, психологічної неоднозначності слова, виявлення його глибоких підтекстів ("Кохання", "Сміх", "Вірність", "Нетерпеливість").
Любовна лірика поета завжди сповнена переживань - суперечливих і драматичних. Ще у ранній його творчості (цикл "Пахощі хвої") глибоко інтимні почуття ліричного героя постійно зорієнтовані на його моральний ідеал. Дуже часто він змушений переживати гірке розчарування, усвідомлюючи, що виплеканий в його уяві образ коханої суперечить реальному. Притаманні циклу і мотиви зрадженого кохання. Збірка "Таємниця твого обличчя" захоплює відкритою щирістю переживання, розкутістю почуттів. Вона сповнена настроїв і відчуттів, які просто неможливо передати "прозою". Тут поєднуються слухові, кольорові, зорові, дотикові образи ("Сріблиться дощ в тоненькому тумані...", "Повітря нічне до рання...", "Акації. Бджолині дзвони..."). У багатьох поезіях звучать сповідальні мотиви, засвідчуючи майстерність поета у відтворенні розвитку глибоко внутрішнього, інтимного почуття ("Так, ти одна, моя любове...", "Був день, коли ніхто не плаче...").
Філософічність, лаконізм, афористичність як характерні ознаки художнього мислення й стилю Д. Павличка сприяли зверненню поета до такої віршової форми, як рубаї. Творчий інтерес до цього жанру посилювався, очевидно, внаслідок знайомства поета з культурами східних народів. За ідейно-тематичним змістом Павличкові рубаї споріднені з провідними мотивами його творчості:
В моєму серці - схрещення доріг
Ненависті й любові.
То ж не міг
Я зупинитись на тому перехресті
Ані на мить спокійних дум своїх.
Природні для рубаїв морально-етичні мотиви Павличко освітлює глибоко філософською думкою, свідомо не уникаючи при цьому відвертої дидактичності, що є характерною рисою поетичного жанру, східної поезії загалом.
Перекладацький доробок поета надзвичайно багатий, художньо вагомий. Д. Павличко видав кілька збірок перекладів поетичних творів Христо Ботева (1976), Хосе Марті (1977), антологію "Світовий сонет" (1985). Перекладач прагне бути духовно точним у відтворенні спадщини зарубіжних авторів, уважно й тонко передає особливості індивідуального стилю поетів, своєрідність мовного звучання першотвору.
Д. Павличко як літературний критик створив літературні портрети й огляди творчості Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Василя Чумака, Сергія Єсеніна, Андрія Малишка, Антуана де Сент-Екзюпері, Богдана-Ігоря Антонича, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха.
Напружена, багатогранна творча праця Д. Павличка значною мірою втілює його власне уявлення про утверджуваний в нашій літературі, починаючи від І. Франка, тип письменника, який вважає своїм обов'язком писати не тільки художні твори, а й публіцистичні, літературно-критичні статті, філологічні, соціологічні, історичні дослідження. Творчість Д. Павличка гідно продовжує цю традицію, започатковану Великим Каменярем.
1. СКЛАСТИ ХРОНОЛОГІЧНУ ТАБЛИЦЮ « ДМИТРО ПАВЛИЧКО. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ»
2. ЗАПИСАТИ ПАСПОРТ ВІРША «ДВА КОЛЬОРИ»
«Два кольори» аналіз
Рік написання – 29 лютого 1964 року
Вид лірики: особиста (інтимна).
Жанр твору: пісня.
Провідна тема твору «Два кольори» – це роздуми про долю людини, про те, що для неї найдорожче, це вияв любові до рідної матері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними нитками, що стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рану домівку.
Ідея «Два кольори»– заклик не забувати про своє коріння, про батьків, про те, що є основою життя.
Композиція твору. Вірш «Два кольори» написаний у формі монологу сина. У якому він висловлює свою любов до матері й подяку за її любов і турботу.
Римування – перехресне: навесні — мані, шляхами — нитками.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб із пірихієм.
Образи твору «Два кольори». Головний образ твору — ліричний герой, який за ментальністю, за вихованням українець. Адже, коли «малим збирався навесні піти у шлях незнаними шляхами», у подарунок від матері отримав сорочку, вишиту «червоними і чорними нитками», — традиційний символ побажання доброї долі. Сорочка, щасливі і сумні дороги, мамина любов допомагають повніше розкрити характер ліричного героя.
«Два кольори» художні засоби
епітети: «незнані шляхи», «щасливі і сумні дороги», «вишите життя»;
метафори: «водило в безвісти життя», переплелись… мої дороги, «війнула в очі сивина»;
символи: «червоне — то любов, чорне — то журба», вишита сорочка — символ материнської любові, дорога — символ життєвого шляху;
рефрени «два кольори мої, два кольори», “червоне — то любов, а чорне — то журба” утверджує читача у думці, що все життя — то і є поєднання двох його кольорів: червоного — символу любові та чорного — символу журби. Займенником «мої» автор указує, що приймає і розуміє цей закон життя.
Про це свідчить третя строфа: «Мені війнула в очі сивина…» І виявляється, шо оцей самий «горточок старого полотна» і є те головне, шо зрозумів про життя ліричний герой: материнська вишиванка поєднала у собі всі радощі і болі та зберегла тепло любові.
Усе життя людину супроводжують два кольори: червоний символізує любов, а чорний — журбу. Такими самими кольорами вишивали рушники, сорочки українські жінки. Вишиту цими кольорами сорочку й рушник усе життя Павличко зберігав як найдорожчу святиню, бо їх вишила мати й дала синочку, щоб вони оберігали його від усякого лиха.
ВИВЧИТИ НАПАМ’ЯТЬ ВІРШ «ДВА КОЛЬОРИ» ДМИТРА ПАВЛИЧКА
Адміністратор заборонив доступ на запис.
Час відкриття сторінки: 0.113 секунд
Protected by R Antispam