Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене

ТЕМА: Дистанційне навчання. "Шістдесятництво". Василь Симоненко. Життя та творчість

Дистанційне навчання. "Шістдесятництво". Василь Симоненко. Життя та творчість 8 місяцыв 3 тижнів тому #4496

  • l.prutuka
  • l.prutuka аватар
  • АВТОНОМНО
  • Дописи: 441
Тема: «Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне
Українська література ХХ століття стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформовану в кабінетах чиновників від культури думку, сприяла духовному розкріпаченню митців.
У літературу прийшла «жива людина», яка розкуто мислила та високо цінувала красу, не соромилася плакати й уміла сміятися, гніватися, любити по-справжньому, а не на словах, спроможна була відбити свої переживання в слові, насамперед поетичному. Адже поезія, за висловлюванням Дмитра Павличка, — «це мова молодих», глибоко особиста, суб'єктивна й разом із тим рухливо-змінна. Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм — людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності.
Нові імена сприймалися читачем і закріплювалися в його пам'яті, саме за це молоді літератори потрапляли під обстріл партійної критики. Але викриття не супроводжувалося арештом, і ця нова обставина загострювала інтерес до ризикового автора, який не цікавиться думкою всемогутньої влади.
Поезія Івана Драча, Василя Симоненка, Бориса Олійника — то був справді ліричний епос доби. Трохи згодом у процес оновлення проблематики й поетики письменства включилася проза, у якій також поглиблювалося особисте начало: відбулась ліризація «малих» жанрів (оповідання та новели Євгена Гуцала, Григора Тютюнника); крізь призму особистості зображувалася епоха й у великих історичних романах Романа Іваничука, Романа Федорова, Валерія Шевчука, котрі набули особливого розвитку у 60-ті роки у зв'язку з пожвавленням інтересу до проблем історичної пам'яті.
Шістдесятники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що увійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.
У політиці 1960-1970-х років ХХ століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму.
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу їхнього руху складали такі письменники: Іван Драч, Микола Вінграновський, Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Борис Олійник, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Євген Гуцало; художники: Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін; літературні критики: Іван Дзюба, Євген Сверстюк; режисер Лесь Танюк; кінорежисери: Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ століття. Одним із тих, хто закладав фундамент шістдесятництва в Україні, став доцент факультету журналістики Матвій Шестопал, так як серед його учнів були В. Чорновіл, Б. Олійник, В. Симоненко, В. Крищенко, Б. Рогоза, В. Мицик та багато інших патріотично налаштованих особистостей.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси. Складали петиції на захист української культури. Організовані у 1959-1960-х рр. Клуб творчої молоді «Сучасник» у Києві та в 1962 році клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах: із кінця 1962 року почався масовий тиск на інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі».
Наштовхнувшись на жорстокий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.
Зв'язок шістдесятників із дисидентським рухом
Дисидентський рух в СРСР — рух, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
У 1950-1970-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких називали дисидентами і які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.
Дисидентство великою мірою виросло з дестабілізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені відкриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.
Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема 1956 року в Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 році та розповсюдженою в Україні з 1963 року «Загальною декларацією прав людини».
В Україні дисидентський рух було започатковано ще в 50-х р. ХХ століття. Рух «шістдесятників» за 2-3 роки пройшов еволюцію від культурно-просвітницьких проблем до політичного протесту. Це проявилося не лише в самвидаві а й у створенні більш-менш стійких груп активно діючих однодумців. Тобто, наявним є процес структу-рування опозиції існуючому режимові. Характерна риса дисидентства — відстоювання національних інтересів українського народу.
Культурно-історичними витоками шістдесятництва були:
- світова культура (особливо модернові література та малярство ХХ століття);
- українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);
- народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво).
Отже, явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постаттями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалося у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Записати конспект теми «Літературне шістдесятництво».

Тема. Симоненко Василь Андрійович. Життя і творчість
Симоненко Василь Андрійович народився 8 січня 1935 на Полтавщині. Український поет, журналіст-дисидент, помер у віці 28 років 13 грудня 1963 року в Черкасах після побиття співробітниками міліції. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Життєвий шлях Василя Симоненка.
• Дитинство і сім'я. Народився майбутній поет 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на території Полтавської області. Сім'я Симоненків була повною досить нетривалий час, після народження сина його батько пішов з сім'ї і у вихованні сина ніякої участі не приймав. Всі воєнні часи Василь з матір'ю чекали повернення батька, який з фронту повернувся в іншу сім'ю.
Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути. Мати майбутнього поета вдруге заміж не вийшла, всю свою любов віддала синові. Можливо, океан любові, відданої матір'ю єдиному синові, і став однією з причин настільки чуттєвої лірики, яку він потім писав.
У свідомому віці Симоненко побачив батька тільки, коли сам подорослішав і одружився. Чоловік прийшов до сина, Василь з ним поспілкувався, дозволив переночувати, а на наступний ранок попросив піти, пояснивши, що минув той час, коли син і мати чекали повернення батька. А матір Симоненко забрав з села, поселивши у своїй крихітній двокімнатній квартирці на останньому поверсі, де жив з дружиною і сином Олесем.
• Освіта і початок трудової діяльності. Почав шкільне навчання Симоненко в рідному селі, потім продовжив освоєння програми в школі більшого села Тарандинці. По закінченні шкільного навчання отримав золоту медаль, потім вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка. Для проходження переддипломної практики наприкінці 1956 року Симоненко з однокурсником приїхали до Черкас. Практика затягнулася в часі, в газеті "Черкаська правда" вільними виявилися посади літературних працівників, молоді студенти залишилися працювати у виданні.
У редакції Симоненко познайомився з молодою дівчиною Люсею, яка працювала кур'єром, в 22 роки поет одружився, через деякий час на світ народився його син Олесь. Як і слід було очікувати, відносини в інтелектуальному мезальянсі складалися не завжди гладко, дружина ревнувала до таланту поета. Симоненко навіть хотів піти від дружини до поетеси Ніни Черняк. Однак поетеса не хотіла забирати чоловіка з родини.
• Творчість. Писати Симоненко почав у студентські роки. Злободенні теми в його творчості займали не останнє місце, що робило публікацію його віршів у радянський період тотальної цензури практично неможливою. Одночасно з лірикою активно писав поет сатиричні вірші, проте більшість творів опубліковано вже після його смерті. За життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Збірник "Земне тяжіння" виданий в 1964 році, через деякий час після смерті письменника.
Посмертно до поета прийшло визнання. Збірки його віршів перевидаються великими тиражами і через багато десятиліть, що минули після загибелі талановитого українця. Твори Симоненка увійшли до навчальної програми, багато з них покладено на музику. Його вірші "Ти знаєш, що ти людина" і "Лебеді материнства", безумовно, збережуть актуальність і через багато століть. Частину вірша "Лебеді материнства" свого часу виконала відома американська українка Квітка Цісик.
Сам Симоненко про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди". В епоху, коли в середовищі українських поетів набирав популярності модерн, Симоненко залишався вірним класиці віршованого стилю. У його римах відсутня символічність, він називав речі своїми іменами. Сучасники не виключають, що саме за цю прямоту він міг заплатити життям.
• Останні місяці життя. У 1962 році Симоненко разом з Аллою Горською і Леонідом Танюком займався пошуком місць масового поховання жертв НКВС. У результаті розшукувані братські могили виявлені дисидентами на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також поблизу містечка Биківня, що в передмісті Києва.
Про обставини, при яких вдалося виявити могилу жертв НКВС у Биківні, поет потім згадував із здриганням. Він розповідав, що під час пошуків в лісовій місцевості активісти наткнулися на галявину, де місцеві хлопчаки грали у футбол. Умовне місце розміщення воріт було позначено людськими черепами, замість м'яча також використовувався череп з отвором від кулі.
Обставини смерті поета досі оповиті таємницею. Точніше, винуватці смерті 28-річного Симоненка відомі, але причини їх дій досі достеменно не відомі. Не викликає суперечок те, що влітку 1962 року в гості до поета в Черкаси приїхав його знайомий, який мешкав у рідному селі літератора. По завершенні візиту поет пішов на вокзал, щоб провести товариша. Коли чоловік сів у потяг - Симоненко виявив, що у нього закінчилися цигарки, купити які спробував у вокзальному буфеті.
До часу закриття буфету залишалося ще 15 хвилин, однак двері вже були зачинені. Після прохання Симоненка відкрити і продати йому цигарки продавець викликала наряд лінійної міліції. Правоохоронці забрали молодого чоловіка у відділення при вокзалі, встановили особу, після чого вивезли з Черкас в місто Сміла, що на відстані 30 кілометрів від обласного центру.
Однокурсник Симоненка Віктор Онойко потім згадував, що після звістки про затримання поета можливість визволити його з'явилася тільки після втручання секретаря міськкому компартії Сміли. Тільки після звільнення зі слів поета стало відомо, що рішення про вивезення його з Черкас було прийнято правоохоронцями по встановленні особи.
У машині Симоненко сів на переднє сидіння і підняв рукави сорочки - присутні побачили, що руки літератора повністю вкриті синцями. Поет розповів, що “обробляли” його професійно - по м'яких частинах тіла не били, в основному удари завдавалися по хребту і нижній частині спини. Для побиття використовувалося щось схоже на товсті палиці з піском всередині.
Знайомі поета потім згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів. Навесні 1963 болі почали посилюватися, стан поета тільки погіршувався, на початку вересня його госпіталізували. Лікарі діагностували рак нирок, побої «охоронців закону» тільки прискорили розвиток хвороби. Проведена операція результатів не дала, поет повільно згасав.
У лікарняній палаті поет продовжував писати, викладаючи рими на сторінках блокнота. 19 вересня Симоненко написав свій останній вірш.
За 2 дні до смерті Симоненко написав листа в Літфонд з проханням про надання хоча б мізерної допомоги для його матері. Він писав, що для літератури його смерть, ймовірно, великою втратою не стане, але невеликі грошові виплати допоможуть його матері уникнути голодної смерті.
Для Симоненка мати була без перебільшення найближчою людиною. Після смерті сина Ганна Федорівна змушена була пережити ще одне потрясіння: невістка Люся привела в квартиру іншого чоловіка, пояснюючи це тим, що синові потрібен батько. Мати Симоненка, яка самостійно виховала сина, зрозуміти рішення невістки не могла.
У 1995 році Василеві Симоненкові посмертно присвоєно Шевченківську премію, отримувала її мати поета.
Ганна Федорівна пережила любимого сина на 35 років. Поховали жінку поруч з її знаменитим сином, на кладовищі в Черкасах.
Цікаве про Василя Симоненка:
• До свого 29 дня народження поет не дожив всього 3 тижні;
• такий улюблений багатьма вірш "Ти знаєш, що ти людина" написано для Ніни Черняк. У складний для поетеси життєвий період вона зустріла на вулиці Симоненка, який, щоб підбадьорити жінку, експромтом продекламував кілька перших рядків вірша. На наступний день, за словами Черняк, вона побачила твір в газеті, ці рядки допомогли вагітній жінці після розставання з чоловіком знову повірити в краще;
• літературознавці впевнені, що якби Симоненко не помер в 1963 році, то через кілька років йому довелося б пройти по шляху Василя Стуса - заслання, ув'язнення і смерть в колонії далеко від рідної землі. У 1994 році Іван Дзюба опублікував чернетку статті, написаної Стусом про Симоненка в 1966 році, але так і не опубліковану через причіпки цензури;
• дивовижно, але червоною ниткою через долю Симоненка проходить інший український пророк - Тарас Шевченко. Навчався Симоненко у ВУЗі, що носить ім'я класика, поетичний стиль сам визначав як щось подібне до творчості Тараса Григоровича. Як це не дивно, транспортне відділення міліції залізничної станції в місті Сміла, де поета били, також названо іменем Шевченка.

1.ЗАПИСАТИ ХРОНОЛОГІЧНУ ТАБЛИЦЮ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ В.СИМОНЕНКА
2.ВИВЧИТИ НАПАМ’ЯТЬ ВІРШ «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА»
Адміністратор заборонив доступ на запис.
Час відкриття сторінки: 0.149 секунд
Protected by R Antispam