19 річниця трагічної загибелі борця України В’ячеслава Чорновола

     25 березня 1999 року в автокатастрофі загинув В'ячеслав Чорновіл. Обставини його загибелі на шосе під Борисполем досі залишаються таємничими.

   В'ячесла́в Макси́мович Чорнові́л  — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

   26 березня у м. Рогатин відбулася поминальна панахида приурочена 19 річниці втрати мужнього патріота – В’ячеслава Чорновола, біля встановленого пам’ятного знаку в Рогатинській районній поліклініці.

    Багато хто пам’ятає В’ячеслава надзвичайно доброю,сміливою, наполегливою, відданою справі усього свого життя людиною. Це людина з Великої літери, справжній патріот України, проте не склалося побачити його главою держави.

   У поминальному заході взяли активну участь студенти та викладачі Рогатинського державного аграрного коледжу, які вшанували пам'ять Чорновола. 

  

     Підготував виступ студент групи В-31 В.Макарчук зі словами:

«Виступаючи від імені молоді мені хочеться сказати, що я і мої ровесники, на жаль, не пам’ятаємо В’ячеслава Максимовича Чорновола живим. Ми народилися уже після його смерті. Але читаючи історичну літературу, переглядаючи різноманітні телевізійні передачі нашу увагу привертає постать цієї непересічної для української політики особистості.

Для нас, В. Чорновіл – це журналіст, який пішов проти злочинної комуністичної системи і політик, який своєю діяльністю наближав створення незалежної держави Україна. Його погляди та думки особливо актуальні на сучасному етапі українського політичного сьогодення. Якби кожен із нас, чи то студент, чи то військовий, чи політик керувався його думкою «Україна розпочинається з тебе» ми з вами жили б у зовсім іншій Україні.

В’ячеслав Максимович володів незвичайною витримкою та терпінням, адже пережив 15 років ув’язнення, постійні переслідування радянської тоталітарної системи і навіть зраду своїх політичних соратників, але при цьому він до кінця вірив в Україну.

Він не виголошував нічого аж такого радикального, він просто був європейського плану людиною. Він прекрасно знав, що треба для України. Що Україні потрібна демократія, що Україні треба визнання Голодомору, Україні просто треба справедливість. Він нічого такого кардинального і радикального не казав.

В думках В’ячеслава Чорновола українська нація не поділена, єдина, бо «Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України». Це нація, що матиме одну державну мову, бо допустити дві державні мови або одну державну, а одну офіційну – значить, зруйнувати державу.

Думаю, у 1991 році сталося те, чого найбільше боявся політик. Адже він перед виборами заявляв: «Не дай Боже налити молоде вино нашої державності в діряві міхи старої системи..» на виборах В’ячеслав Максимович посів друге місце. Тут знову ж не можу не погодитися з ним - програв не Чорновіл, програла Україна. Аналізуючи подальші події української історії такі як революції, російсько-українську війну думаємо про те, що можливо він мав рацію.

Молоде покоління перечитуючи його праці чи інтерв’ю у пресі розуміє, що В’ячеслав Чорновіл – це політик, який мав совість та честь, бо вірив, що не можна в політичній боротьбі переступати етичні норми, є межа, переступивши яку політик само спалюється. Нам здається, що більшості сучасних українських політиків не зрозуміють таких понять як честь, совість чи етика.

На жаль, слова і ідеї В. Чорновола досі актуальні. Чому? Тому, що нашій державі далі потрібні реформи, а не революції, сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, громадське порозуміння, а не громадська ворожнеча, демократія, а не диктатура. Тому Чорновіл досі лишається чи не поодинокою постаттю, до якої ми зараз можемо повернутись, повернутись і бачити актуальність тих його ідей і завдань для України.

Ми з вами незалежно від віку, рівня освіти чи матеріального стану повинні пам’ятати слова В’ячеслава Максимовича: «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши».